Заможне життя населенню острова забезпечувала сама природа. Теплий, сприятливий для землеробства клімат давав змогу вирощувати зернові, виноград, оливи. У морі було багато риби й інших морепродуктів. Більшість населення Криту становили землероби, скотарі та рибалки. Вони обробляли землю, розводили худобу, освоювали неосяжні простори Середземного моря. Острів славився своїми ремісниками. Вони вміло обробляли дерево, камінь, бронзу, залізо, дорогоцінні метали, знали гончарний круг та ткацтво. Усе це сприяло зародженню Мінойської цивілізації.
Мінойська цивілізація виникла на межі IV–III тис. до н.е. (понад 5000 років тому). Чисельність населення острова з невідомих причин стрімко зросла. На східному узбережжі з'явилося кілька поселень, які поступово перетворилися на міста. З часом вони стали першими в Європі містами-державами. Наприкінці III тис. до н.е. на Криті було збудовано перші палаци.
Найбільш могутнім містом-державою був Кносс. Від нього через увесь острів проклали широкі дороги. У цей самий час почали будувати палац-лабіринт. Він був особливим місцем для мешканців острова. Тут відбувалися коронації царів та освячення жерців, тут приносили людські жертви божествам, влаштовували двобої з биками, які нагадували іспанську кориду. Дещо менші палаци були споруджені у Фесті, Гурнії та інших містах Криту. Поступово міста-держави об'єдналися навколо Кносса. На Криті утворилася єдина держава, у якій неподільно володарював кносський цар. Він одночасно був і верховним жерцем.
Ознакою цивілізованості жителів острова було письмо. Під час розкопок палаців знайдено тисячі табличок із давніми написами. Спочатку критяни, як і інші давні народи, писали ієрогліфами. Прикладом такого письма є Фестський диск, виготовлений із глини.