Ответ:
Необхідність як заліза, так і крові невдовзі стала очевидною. 1862 року, коли Бісмарк виступив із промовою, ідея німецької національної держави в дусі мирного пангерманізму посунулась від ліберального і демократичного характеру в 1848 році для наближення з реальною політикою Бісмарка. Будучи прагматиком, Бісмарк зрозумів можливості, перешкоди та переваги об'єднаної держави, а також важливість зв'язку цієї держави з династією Гогенцоллернів, що для деяких істориків, є одним з основних внесків Бісмарка у створення імперії в 1871 році. Умови договорів між різними німецькими державами забороняли йому робити односторонні дії; політичне та дипломатичний досвід підказав йому непрактичність таких дій. Аби німецькі держави разом пішли на війну, або, як він сподівався станеться, будуть вимушені оголосити війну проти спільного ворога, супротивна сторона має першою оголосити війну одній з німецьких держав. Історики тривалий час обговорювали роль Бісмарка в подіях, що призвели до Франко-Прусської війни. Згідно з традиційною точкою зору, сформульованою значною мірою в XIX і початку XX століття про-прусськими істориками, Бісмарк був єдиним натхненником об'єднання, однак після 1945 року історики стали бачити більше опортунізму та цинізму в маніпулюванні обставинами Бісмарком для провокування війни. Бісмарк не був ані злодієм, ані святим; маніпулюючи подіями 1866 і 1870 років він показав політичні та дипломатичні здібності, які примусили Вільгельма звернутися до нього в 1862 році.
Три події відіграли основне значення для адміністративного та політичного об'єднання Німеччини: смерть без спадкоємців чоловічої статі короля Данії Фредеріка VII, що призвело до війни за Данію 1864 року; можливість отримати союзника після об'єднання Італії в боротьбі проти Австрії в Австро-Прусській війні 1866 року; побоювання французів опинитись в оточенні Гогенцоллернів спонукали оголосити війну Пруссії, що призвело до Франко-Прусської війни 1870—1871 років. Завдяки поєднанню дипломатії та політичного лідерства Бісмарка, військових реформ фон Роона, та військової стратегії фон Мольтке, Пруссія довела, що жодна з країн-підписантів мирного договору 1815 року не здатна гарантувати австрійську сферу впливу в Центральній Європі. Таким чином Пруссія здобула гегемонію серед німецьких держав та поклала край німецькому дуалізму