Ответ:
Так непомітно й літечко збігло. Сонце стало нище ходити над землею. Хоча було воно яскраве та веселеньке, але не гріло. На груші жовтіли кругленькі пахучі гнилички, а деревцята на розсаднику підросли уквітчалися густим листям. Тепер їм ні гайворони, ні вепри не страшні. Гайворони не подужають висмикнути, а вепрам зміцніле коріння не смакує.
І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує наймолодші деревця, щоб не мерзли в люті морози.
Складає Данило своє добро, замикає сторонку, бере рушницю і йде. А ліс прощально шумить і ронить, пожовкле листя під ноги.