Ответ:
Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених І—П ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни фігурують під назвою венеди (венети). За цими знахідками вчені зробли висновок, що територія розселення слов’ян безпосередньо прилягала до Балтики. Йордан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і склавини (Подунав’я). Першопоштовхом процесу розселення східних слов’ян стало переміщення готів з Прибалтики до Причорномор’я. Готські племена, що осіли у пониззі Дніпра, отримали назву остготи, а ті, які зосередилися між Дністром та Дунаєм, — вестготи. У 375 p. готів перемогли гуни, частково їх підкоривши і витіснивши з Причорномор’я. Гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої став Аттіла. Про силу цього державного утворення свідчать вдалі походи гунів у Східну Римську імперію. Проте після кількох поразок від римлян та їхніх союзників, смерті у 451 p. Аттіли гунська держава поступово втрачає силу і розпадається. Ці історичні події суттєво вплинули на долю слов’янства. Відчувши, що гуни вже не становлять серйозної небезпеки, не перешкоджають міграції, слов’яни, починаючи з V ст., великим потоком вирушили у візантійські землі. Починаючи з 527р., походи антів на Константинопіль стають регулярними, що свідчить про могутність антського племінного союзу. Наприкінці VII ст. слов’яни майже повністю оволоділи Балканським півостровом, проникли до Малої Азії.
Объяснение: