Обмеженість людських здібностей постійно стимулює до прогресу. Все, про що ми роздумуємо чи мріємо, рано чи пізно стає реальністю. Можливо, в життя всі плани втілить хтось інший, але це обов*язково станеться.
Людина мріяла літати в небі — з*явились аероплани, літаки та боїнги. Хотіла плавати в океані — тепер не є новинкою судна, кораблі та підводні човни. Сподівалась побачити космос — винайшли дирежаблі та космічні кораблі. А причиною всіх цих відкриттів стали природні амбіції людини розумної.
Насправді, наша природа вимагає парадоксальності та водночас категоричності: будь реалістом — роби неможливе..! Визначення для себе цілей, що потребують надприродніх, надможливих чи надреальних здібностей, постійно стимулюють людський мозок для все нових та більших звершень.
Позитивний результат праці можна побачити лише у випадку сумлінного та відповідального підходу до неї. Але й віра у власні сили та в необхідність досягнути мети роблять дива. Сумнів всіх, хто оточує людину, в її можливостях може двояко на неї вплинути. Комусь це додасть снаги для доказів, що всі помиляються. А комусь буде достатньо для того, щоб впасти духом та кинути будь-яку справу. Це все через невпевненість в собі та букет комплексів, що супроводжують протягом всього життя. А з цим треба боротись..! Яро та нещадно знищувати все, що може підірвати віру в себе хоч на малесеньку частинку.
Якщо ставити перед собою цілі, які іншим здаються неможливими для здійснення, то після того, як досягнеш омріяних вершин починаєш розуміти, що знаходишся лише на середині шляху. Що справжні висоти лише чекають на своїх підкорювачів. І, як кажав У. Беджот: “Найвища насолода — зробити те, що на думку інших Ви зробити не можете”