Зовнішність планетника (вік, вигляд, риси обличчя, одяг)Внутрішній світ героя

0 голосов
81 просмотров
Зовнішність планетника (вік, вигляд, риси обличчя, одяг)
Внутрішній світ героя

Українська література (15 баллов) | 81 просмотров
0

СРОЧНО! (((

0

Планетник був малим хлопчиком. Ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено попід пахви, в сірячку із закасаними рукавами і довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину. Білі пасма волосся спадають на плечі й обрамляють його вродливе обличчя: відкрите, щире й зігріте соромливістю. У його, як озеро, синіх очах, поєдналися розум і мрійливість. У них світиться лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя вгадується сторожкість, чуйність, напружена увага до шурхоті

0

У його душі живе цікавість і невтолима жадоба пізнання. Планетник з любов’ю ставиться до людей і до природи. Але Планетника селянські діти не любили, "його проганяли, кривляли, кидали у нього камінця..." Тому й залишився Планетник самотнім через негативне ставлення сільських дітей до нього, порозумівся і знайшов підтримку у природі. Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави, бо усе живе і усе для чогось призначене.

0

Хлопчик був добрим, працьовитим, чемним, наполегливим, чуйним, допитливим, цілеспрямованим, спритним, мрійливим, лагідним, скромним. Його

Дан 1 ответ
0 голосов
Правильный ответ

«Найбільшою мрією стало самому що-то посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».

«Закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. Очі швидкі. Руки спритні».

«Малий? Нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я!».

«Але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку».

«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв».
«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ...Прищепи його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші».
«І все село сверялось за нього. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, Планетник...». «Не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. На його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. Наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла отелитися, звали і допомагав корові. Лікував коней, які хромали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “Мені так весело”».

(46 баллов)