Цікаве запитання. З одного боку, коли людина задоволена собою, значить вона є у повнй гармонії і з своїм "я", і з цілим світом. Задоволена собою людина має гарний настрій, вона є позитивно і оптимістично настроєна на життя. Це, звісно, добре. Але, як кажуть, завжди знайдеться якесь "але". Людина, яка задоволена собою, зупиняється у розвитку. Вона вважає, що досягнула максимуму і не прагне до чогось більшого. А, можливо, у ній ще спить якийсь знаменитий мандрівник, чи видатний вчений, чи великий поет. Тому я вважаю, що це не завжди добре. Адже повна самовдоволеність собою призводить до зупинки бажання розвиватися, творити, самовдосконалюватися. Найідеальніше - бути, звісно, задоволеним собою, але завжди залишати відсотків десять на сумніви: а, можливо, я можу щось зробити (створити, вирішити, намалювати і тд) краще?