Віршовий розмір поеми Олени Теліги "Радість"
Ой, не знаю, що то за причина, —Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться.
Як безжурний вітрогон-хлопчина.
До міського руху ми не звикли,
А хлопчина рветься, як метелиця.
Ніби поле перед нами стелиться.
Ніби зникли авта й мотоцикли.
І сама я на ногах не встою.
Пролітаю між людьми похмурими,Козачка вдаряю попід мурами
—Бо хлопчина не дає спокою!