Народне висловлювання «Справжній друг пізнається в біді» частенько підтверджується, коли доводиться переживати неприємні хвилини в житті.
Моя подруга Оксана першою прийшла на допомогу, коли я тяжко захворіла. Це вона турбувалася про те, щоб вчасно повідомити домашні завдання, пояснити незрозумілий матеріал. А коли в день народження прийшли однокласники із квітами та теплими вітаннями, я зрозуміла, що Оксана - вірний та надійний друг. Не випадково філософи вважають характерною рисою справжньої дружби поділення радощів, а не висловлення співчуття у важку хвилину. Це справді так. Бо в час неприємностей один переживає, а інший вважає себе сильнішим. А от коли щиро поділяють радість навпіл, то душевно багатшими стають обидва.
А збереження дружби і є тим неоціненним скарбом, який допомагає подолати будь-які біди.«Відчуй смак Америки…»
Коли йдеш вулицею або парком, то нерідко бачиш, що деякі люди палять. А коли придивишся уважніше, то видно, що з цигарками стоять і дорослі, й підлітки, як хлопці, так і дівчата. Це дуже погано, згоден. Але чому ж так діється?
По-перше, підлітки дуже хочуть бути схожими на дорослих. А дорослі нерідко не помічають, як служать поганим прикладом для молоді.
По-друге, звідусіль на рекламних щитах на нас дивляться радісні, усміхнені обличчя молодих, жвавих, красивих людей…
з цигарками в руках. І великими буквами красуються надписи: «Відчуй справжній смак Америки», «Будь справжнім чоловіком, пали тільки «Мальборо», «Наші сигарети - то найвища якість». А внизу маленькими, непомітними літерами: «Паління шкідливе для вашого здоров’я».
І підлітки купують, димлять потім цигарками, відчуваючи себе «справжніми» чоловіками. «Запалюють ніч», псують своє здоров’я і впевнені, що чинять по-дорослому. А мене цікавить, чи хоч замислюються ті дорослі, що дозволяють розставляти навкруги такі плакати? Як реклама вплине на підростаюче покоління? Що буде з паліями через 10-20 років? І якщо замислюються, то чому на рекламних щитах бачимо заклик «відчути справжній смак Америки»?Про татаУ нас дружна сім’я, а на чолі її — наш тато. Я дуже люблю свого батька і хочу бути схожим на нього. Співробітники поважають мого тата за професіоналізм і дружню підтримку. Та й сусіди нерідко приходять за порадою.Мені подобаються хвилини, які ми проводимо разом. Особливо приємно спостерігати, як тато працює. Що б він не робив — чи допомагав мамі в господарстві, чи рубав дрова — усе він робить із легкістю, красиво й упевнено. А головне — працює із задоволенням. І тоді вже не можеш встояти без діла, а тим більше відмовитися від роботи.Батько не дуже часто сварить мене. Досить його погляду, і я ладен зробити все можливе, аби тільки він не сердився. Інколи мені здається, ніби тато надто суворий, і я ображаюсь. Але минає час — і я розумію, що він був правий.Ось такий у мене тато — суворий, але справедливий і люблячий.Випадок на зупинціТеплого літнього вечора ми з подругою поверталися з концерту. Людей на зупинці було багато, всі поспішали додому, хотіли першими зайти в автобус. Люди штовхалися, деякі навіть ображали інших, повчали. А осторонь від натовпу стояли дві бабусі. Вони дивилися на нас, молодих, і спокійно чекали, коли зможуть поїхати з цієї зупинки. У їх погляді було німе питання: «Куди ви так поспішаєте? Ще встигнете! Не ображайте гідність людей!» Нам із подругою стало соромно штовхатися в юрбі, і ми спокійно відійшли. Ніби розуміючи, бабусі посміхнулись нам тепло і щиро.