Перша поетична книжка Лесі Українки "На крилах пісень" вийшла у Львові на початку 1893 року. Вона складалася із шести поетичних циклів. Найхарактер¬нішим і найпотужнішим був цикл політичної лірики "Невольничі пісні" — Один з найвищих злетів революційного слова поетеси. Цикл об'єднує наскрізна думка: "Що сльози там, де навіть крові мало", а також загальний героїчний пафос, вмі¬щений у поезії "І все-таки до тебе думка лине" — справжній перлині циклу. Цей вірш-звернення до рідного "занапащеного, нещасного краю".
Безмежною була любов Лесі до України. Вона любила землю, вивчала її ми¬нуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників, мріяла бачити свій народ віль¬ним і щасливим.
Твір починається мотивом ностальгії, бо поетеса далеко від рідного краю, туга за ним посилюється риторичним звертанням:
Мій занапащений, нещасний краю.
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, жалю гине.
Тривала розлука з Україною не надає спогадам поетеси романтичного відтін¬ку, зі сльозами на очах бачить вона рідний край нужденним і зганьбленим. Леся Українка не приховує сліз, що "ллються від безсилля". Не хоче забувати ліси і озе¬ра Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, узбережжя Криму, "де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане".
Патріотичне почуття — одне з найглибших людських почуттів — перестає бути в ліриці поетеси тільки описом України. Леся зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю — це невелика послуга, її патріотизм всеохоплюючий та має дієвий характер. Треба боротися за своє щастя, бо під лежачий камінь, як відо¬мо, вода не тече. Тому й завершується твір пристрасним запереченням ридань, які вона проливала разом зі своїм народом. "Доволі вже їм литись!" — вигукує поетеса.
Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно похилив голову і покірно тягнув ярмо неволі. Немало людей з рабською душею бачили вони, особливо панство, інтелігенцію, братів-слов'ян, які "синонімом раба між людьми стали!"
Гідна дочка Прометея прожила життя, сповнене невимовних страждань і гір¬коти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народу. По¬етеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя.