Тема: зображання життя і побуту українського народу кінця 18-поч. 19 ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти.
Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний,
старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не
збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а
до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн - вiн вже й
там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло;
коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть. За
його правду не оставив же його i бог милосердний: що б то нi задумав, усе
йому господь i посилав. Наградив його жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою
слухняною; i що було Наум нi забажа, що нi задума, Настя (так її звали)
ночi не поспить, усюди стара?ться, б'?ться i вже зробить i достане, чого
мужиковi хотiлось. Поважав же i вiн її, скiльки мiг, i любив її, як свою
душу. Не було меж ними не тiльки бiйки, та й нiякої лайки. Щодень хвалили
бога за його милостi.
У в однiм тiльки була в них журба: не давав їм бог дiточок. Та що ж Настя як здума про се, то зараз у сльози та в голос; а Наум
перехреститься, прочита отченаш, то йому i стане на серцi веселiш, i пiшов
за своїм дiлом чи в поле, чи на тiк, чи у загороду або до батракiв, бо був
собi заможненький: було й воликiв пар б п'ять, була й шкапа, були й
батраки; було чим i панщину вiдбувати, i у дорогу ходити; була ж i нивка,
одна i друга, ще дiдiвська, а третю вiн сам вже купив, так було йому чим
орудувати.
Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому-то воно,
каже, пiсля нас дiстанеться? Не буде нам нi слави, нi пам'ятi; хто нас
похова?, хто нас пом'яне? Розтратять, що ми зiбрали, а нам i спасибi не
скажуть. А Наум їй було i каже: "Чоловiковi треба трудитися до самої смертi; дасть бог дiточок - дiткам зостанеться, а не дасть - його воля
святая! Вiн зна, для чого що робиться. Нiщо не наше, усе боже. Достанеться
наше добре? доброму, вiн за нас i на часточку подасть, i мисочку
поставить, i старцям роздасть. А коли буде наслiдувати недобрий, йому грiх
буде, а нас усе-таки бог милосердний, пом'яне, коли ми те заслужимо. Не
журися, Насте, об худобi: вона наша, а не ми її. Стережись, щоб вона тобi
не перепинила дороги до царства небесного. Сатана зна, чим пiдштрикнути;
молися богу, читай "Iзбави нас од лукавого", то усе гаразд буде.
Аж ось за отцевськi i материнськi молитви дав їм бог i дочечку. Та й
радi ж були обоє, i Наум, i Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж,
було, куди дитина побiжить, чи до сусiдiв, чи на вулицю, то вже
котрий-небудь, або батько, або мати, так слiдком за нею i ходять. Та й що
то за дитина була! Ще маленьке було, а знала i отченаш, i богородицю, i
святий боже, i половину вiрую. А тiльки було зачує дзвiн, то вже нi
заграється, нi засидиться дома i каже: "Мамо! пiду до церкви, бач,
дзвонять; грiшка не йти; тату, дай шажок на свiчечку, а другий старцю
божому подати". I в церквi вже не запусту? i нi до кого не заговорить, та
все молиться, та поклони б'є.