У цій поезії стисло викладено життєве кредо героя , його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог: ''Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест''. Моральну силу вистояти, не схилитися дає героєві переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив гідно …і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Герой перебуваючи в неволі, вірить, що і після смерті, стане відомим своєму народові, повернеться до нього з холодних табірних.снігів. Не випадково образ смерті у цьому вірші творить поетичне кільце: починається поезія словами ліричного героя про те, що він не боїться смерті, а наприкінці — до народу прийде, коли в смерті обернеться до життя. І справді, його гірке посмертне повернення на любу Україну — в рідну землю — було безмежно сумним і водночас тріумфальним. Поет мав право сказати, що він «жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Смерть він розуміє як перехід у вищу духовну якість, рівновелику вічності.