Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на
добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який
змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із
нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за
Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось
так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було
прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в
дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми,
доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор
плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі
він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками,
своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це
буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть
сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.