I. Трагедійні ситуації в історичних романах. (Характерно, що кали П. Загребсльний тільки починав розробляти історичну тематику, це і для критиків, і дія шанувальників його таланту стало цілковитою несподіванкою, оскільки він — після спроб знайти себе в пригодницьких і навіть фантастичних творах. — нарешті остаточно сформувався в письменника гостро-сучасної теми. В усіх своїх історичних романах митець звертається до традиційних ситуацій. Перед багатьма моральними альтернативами постають його герої, і нерідко зроблений ними вибір вартий їхнього життя.)
II. Справжня історія — це історія творення. (Роман "Диво" має оригінальну композицію: у ньому поєднуються в одній розповіді далека минувшина й сучасність, зіставляється те, що реально було розділене майже тисячоліттям. Це стало можливим завдяки тому, що центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської — дивовижної пам'ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого. Це незвичайне диво, що "ніколи не кінчається й не переводиться". Великою мірою собор є символічним образом. Софія як художній символ і як реальна історична пам'ятка, сконцентрувала в собі весь сильний дух народу, його невмирущість та нескореність. Собор не нагадував візантійських церков, було у ньому "щось буйно-рожеве, приховано-поганське", як у тих дерев'яних язичницьких святинях, що їх на той час палили й нищили по всій Русі. "Він був барвистий, як душа й уява народу, що створив його".)
ІІІ. Найбільше диво в романі — це люди. (Письменник детально змальовує складні людські долі, глибоко розкриваючи психологію своїх персонажів. Більшість людських характерів у творі — життєво правдиві, повнокровні. Чим вони цікаві? Неповторюваністю прояву повторюваного. Вони наче жадають одного: дива. Хто шукає його і знаходить, хто втрачає його або знищує, а хто творить його в муках і любові.)