На мою думку,однією з головних проблем
сучасної України є те,що дуже багато політичних діячів і людей від яких
залежить доля нашої держави зосереджені не на головних проблемах,а весь час
розпилюють свою увагу на іноді безглузді дрібниці. Вони витрачають час,який
можна було б спрямувати на вирішення нагальних проблем,на якісь свої особисті
суперечки. Ці люди проводять години в запеклих боях за свої інтереси і зовсім
як це не прикро не згадують про Україну. Іноді замислюєшся чому саме так? А
відповідь лежить на поверхні і чекає на те щоб хтось звернув на неї увагу і
скористався. Але,на жаль, ніхто й не намагається шукати. Адже, чому по-вашому в
нашій країні навіть прості громадяни переймаються будь-чим, але недолею
держави? Напевно, тому що, рівень соціального життя населення настільки
низький, що людині просто ніколи думати про державу . На життєвому шляху
сучасної людини виникає безліч проблем і всі вони змушують її щодня ставати
перед іноді тяжким,але вимушеним вибором. А що вже казати про націю в цілому, якщо
майже кожен громадянин України стоїть на роздоріжжі. А потім наші політики з
усіх телеекранів і газет щосили журять українців за те, що ті полишають Україну
і їдуть за кордон у пошуках кращої долі. Звісно їм матеріально забезпеченим
важко зрозуміти бідолашних громадян, як кажуть: '' Ситий голодному-не товариш
''. Але ви ж – політики,цвіт нації, світлі голови України - неньки, де ж ваші
хоча б якісь спроби підняти вашу матір з колін? Серце стискається, коли
розумієш, що до цієї привілейованої верстви населення ніколи не достукаєшся.
Прикро й те, що протягом багатьох років споконвічні проблеми України не
вирішуються, а лише примножуються. Т.Г.Шевченко в своїх віршах закликав
українців до боротьби за незалежність і свободу України, отримавши цю
незалежність, яку наші прадіди і діди виборювали ціною неймовірних зусиль, ми
руйнуємо вже вільну, але таку «не свою» країну. Адже як можна назвати своєю,
коли вона залежить від сусідніх держав і не може самостійно від них існувати.
Зараз наша держава схожа на маленьку дитину, яку покинули власні батьки і яка
не може самостійно жити, їй потрібен хтось хто б піклувався про неї і став її
янголом-охоронцем. Та де ж знайти таку людину щоб змогла покласти на вівтар
пожертви своє життя і витратити його на виховання цієї дитини? На жаль, нікому
не потрібні байстрюки. Звісно неприємно і якось самій образливо писати слово
«байстрюк», та краще гірка правда ніж, солодка брехня! І сама собі думаєш невже
так погано, що аж БАЙСТРЮК?! А воно дійсно так: трішки грубо,неотесано,з крихтою
образи і гіркоти вмитої сльозами, але байстрюк. А потім сидиш і думаєш невже ж
нічого не можна зробити? А що тут зробиш? Чим зарадиш? Та знаєте, коли хоча б
половині всіх українців так боліло за рідну Батьківщину, то життя б покращало!
Не все ж так гірко і сумно. Адже в нас є дуже багато талановитої молоді за якою
наше майбутнє, в нас є одна з наймилозвучніших мов у світі, в нас така чудова
земля з безкраїми лісами і синіми озерами, в нас є добрі і щирі люди-ми є
найчудовіша нація в світі! Тому,любі українці, незважаймо, на все те, що віками
стояло і стоїть у нас на шляху, на тих нездар політиків, що опустили нас на
коліна. Треба пам’ятати головне: якщо ми будемо єдні – наша Україна буде
квітнути, а з нею й ми, тому єднаймося і робімо все для нашої нації, для наших
дітей, для нашої землі, бо ми, як ніхто заслужили на це щастя!