Нещодавно ми всім класом відвідали Історичний музей. Це двоповерховий будинок стародавньої будови, знаходиться в центрі міста. Біля його входу стоять танк і гармата — як бойові символи військової доблесті наших дідів-прадідів, що захищали нашу землю від фашистських загарбників. Зрозуміло, що танк і гармата були на полях боїв, але давно перетворилися в пам'ятники.
Оглянувши ці символи, ми входимо до музею з настроєм особливої урочистості. Його зали присвячені історії міста з часів його заснування. А було це понад трьохсот років тому. Тут представлена й сучасна історія. Мені особливо запам'ятався зал, присвячений Великій Вітчизняній війні. Мою увагу привернув стенд із бойовими нагородами, що вручалися воїнам Радянської Армії, які відзначилися в боях з ворогом.
Чи думав я, що один з таких орденів я буду незабаром тримати в руках у себе вдома?
А сталося ось що. Мій прадід Іван Іванович, який не дожив дотепер, був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Але нагорода десь загубилася і не знайшла офіцера. Недавно зателефонували з військкомату, і мого дідуся попросили прийти, як сказали, у важливій справі. Коли дідусь повернувся, він розповів, що його батько, а мій прадід Іван Іванович, у травні 1945 року був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Тільки зараз установлено, що орден йому так і не був вручений. Тепер його одержить родина. У дідуся перевірили документи й переконалися, що саме він має право прийняти як реліквію нагороду Івана Івановича. Сказали чекати. І от якось увечері до нас додому прийшов офіцер з військкомату й урочисто, у присутності всіх членів родини, передав дідусю на збереження орден мого прадіда і його орденську книжку.