Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його
творчості, а згустком крові, що запеклась у його серці. Доля
жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котру
передчасно "у могилу нужда та праця положила", це його рідні сестри:
Катря, Ярина та Марія, оті "голубки молодії", в яких у
наймах коси побіліли.
Це, зрештою, його перша трепетна юнача любов — Оксана Коваленко. Отже,
жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою
трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді
трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала
однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала,
годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами
поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!