Мабуть,
не кожен з нас
відчуває свою причетність до історії. Зазвичай сучасність з її повсякденними
клопотами та турботами сприймається нами як єдина можлива реальність. Іншу нам
важко уявити. Проте народна творчість зберігає багато пісень, легенд, дум про
героїв, родоначальників, вождів і їхні подвиги та славні походи. Фольклор
поєднав далеку минувшину і сьогодення. Час стирає тонку межу між міфічним та
історичним, і напівлегендарні або взагалі вигадані герої через багато століть
перетворюються на видатні історичні постаті, яким іноді приписують участь у
реальних історичних подіях.До
переліку таких
осіб належить Кий, полянський князь, про якого вперше згадується у «Повісті
временних літ». На початку XII століття києво-печерський чернець Нестор, автор
цього літопису, розповів про заснування трьома братами Києм, Хоривом і Щеком та
їхньою сестрою Либіддю міста Києва. Відомості про засновників він, головним
чином, запозичив із народних переказів та легенд. Саме тому історична наука
другої половини XIX – початку XX століть не сприймала всерйоз факти, викладені
у літописі. Поширилася думка, що вони – вигадка давньоруського книжника. Проте
пізніші археологічні дослідження спростували попередні ствердження істориків.
Під час розкопок на київських пагорбах, які ототожнюють з міфічними горами
трьох братів, вчені віднайшли залишки східнослов’янської культури кінця V-VI
століть. Вважають що міські поселення спочатку з’явились на горі Кия, а потім
поширились на територію сучасної Старокиївської гори. Своє ім’я місто отримало
на честь старшого з легендарних братів – Кия.Отже,
археологічні дослідження
довели, що літописний переказ є правдивою розповіддю давніх історичних процесів
заснування та розвитку Київського городища. Літописний переказ містить і цікаві
відомості і про самого Кия, який очолював племена полян. Відомо, що князь
відвідував Константинополь, де «прийняв велику честь від царя», потім намагався
утвердитися на Дунаї. Він навіть спорудив там невелике містечко Києвець, але
після нетривалого володарювання був змушений знову повернутися звідти до Києва.
Намагаючись якомога більше дізнатися про князя Кия, вчені дослідили багато
літературних джерел: давньоруський та західнослов’янський епоси, пам’ятки
вірменської, візантійської та скандинавської літератур, свідчення Йордана (готського
історика VI сторіччя). Завдяки цим дослідженням стають відомі основні факти
біографії князя. Кий заснував своє місто у молоді літа, а Константинополь
відвідав вже у достатньо зрілому віці. Уклавши там угоду з візантійським царем
Юліаном, спробував заволодіти Подунав’ям, але зазнав поразки і був змушений
повернутися до Києва, де пройшли останні роки його життя.Через
триста років в
історії з’явиться київський князь Аскольд. Досі залишається загадкою, чому
Нестор-літописець не згадує у своєму творі про інших правителів Києва. Відомо
лише те, що після смерті Кия містом правили князі полянської династії, до якої
належав і Аскольд.Історичні
джерела, на жаль, не зберегли докладних свідоцтв про постать Кия. Але її
усе ж.таки можна уявити, якщо проаналізувати деякі факти з біографії князя.
Вчені дійшли висновку, що Кий заснував місто у молоді роки. Крім того, відомо,
що на цей час він уже очолював союз полянських племен. Такі відомості
красномовно свідчать про те, що князю, безсумнівно, були притаманні мудрість,
сильна воля, рішучість, дієвість, поміркованість вчинків. Архео’ логи
визначили, що перші міські поселення Києва були обнесені кріпосними спорудами і
нагадували фортецю. Отже, правитель міста опікувався спокоєм та добробутом
своїх громадян, дбав про захист своїх володінь. Напевне, Кий мав честолюбну
вдачу. Про це свідчить його відвідування Константинополя та намагання підкорити
собі землі Подунав’я. Князь прагнув заявити про себе як про значного політика і
могутнього завойовника.