Ти замислився, мій друже? А може Свята війна є і заповітом, і порятунком? Може ця битва є тим єдиним, що може зупинити прямування нашого світу до вселенської катастрофи? І чому я почав розмову з Тобою із заклику до Господа Єдиносущого?Господь, бо, сказав у Святому Письмі – «Не мир я вам приніс, а меч». Меч – як зброю у боротьбі зі злом, зброю Святої, справедливої війни. Цей меч можна підіймати тільки в Його Ім’я, спасаючи свою безсмертну душу, для захисту праведної мети, стоячи на стражі добра і справедливості.Читаючи ці рядки, у багатьох людей може виникнути питання – а як же співвіднести між собою християнство і застосування сили, яке є неуникним під час боротьби чи битви? Дійсно, раннє християнство засуджувало будь-яку війну і всяке застосування сили: як наслідок первородного гріха, війна завжди є неприйнятною і беззаконною, вона завжди є бідою. Однак дуже швидко ця доктрина зазнала змін: замість того, щоб розглядати війну, як таку, наголос було зроблено на її учасниках. Чи можна обвинувачувати тих, хто захищає себе перед загрозою агресії? Християнська теологія стала більш гнучкою і сформулювала поняття справедливої війни. Війна, метою якої є досягнення багатств і почестей протизаконна, якщо тільки її завданням не є захист права . У цьому випадку вона стає допустимою. Війна повинна бути останнім засобом відновлення справедливості до якого треба вдаватися, коли всі решта засобів уже вичерпані. І що є надзвичайно важливим у християнській доктрині справедливої війни, це те, що християнство завжди засуджувало міжусобиці.