За радянських часів поема «Великий льох» була найменш дослідженим твором Кобзаря. Ставлення Шевченка до тогочасної Росії свідомо замовчувалось. А це була країна, яку О. Герцен назвав «живою пірамідою злочинів». Отже, закликаючи народ до боротьби, Шевченко закликав знищити всю машину поневолення, яка звалась царською Росією. Тому у творах «Чигрине, Чигрине» та «Розрита могила» поет проклинав Хмельницького за возз'єднання з Москвою і підносив роль Мазепи в історії України. Поема «Великий льох» продовжує тему викриття злочинів, скоєних російським самодержавством проти України. Автор розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною — державності.
Поштовхом до написання поеми стали археологічні розкопки могил. Ці дії сприймались народом як глум над його святинями. У центрі поеми — село Суботів, яке колись належало Богдану Хмельницькому і де москалі почали розкопки великого льоху.
Для побудови твору Тарас Шевченко використав характерний для фольклору прийом троїстості. Поема складається з трьох розділів, у кожному з яких діють по три персонажі. Наявність містичних персонажів пояснює особливості жанру твору, адже містерія являла собою драматичний жанр середньовічного театру. У поемі Шевченка також наявні ознаки драми, оскільки мова персонажів подана у формі діалогу. Таким чином, у творі діють містичні (три душі, три ворони) і реальні (три лірники) постаті, об'єднані алегоричним образом «Великого льоху». Він уособлює приховані сили українського народу для боротьби за соціальне і національне визволення.
У першій частині поеми розповідається про три грішні душі, які у вигляді голубів прилетіли на місце розкопок: