Жив на одному далекому болотi болотяний цар Прислiвник. I був у нього
єдиний син — наслiдний принц. Навпаки. Ох, i мороки було царевi з сином!
Бо принц, виправдовуючи своє iм'я, все робив i говорив навпаки.
Але — все по порядку.
Служили Прислiвниковi його пiдданi: Мокро, Сиро, Гидко, Брудно, Здуру, Зозла, Абияк, Грязно, Топко, Хлипко та iншi.
А
на краю болота жив Злий Дух Негеразд i була в нього красуня-донька
Навмисне — теж не подарунок для рiдного батька, а однi лише клопоти
Негаразду. Жили вони, не тужили.
Аж ось одного разу заявилася до Прислiвника вiдьма Сяк-Так:
— Бiда, царю, велика бiда нам! Люди вирiшили осушити наше болото! Де жити будемо? Що робити, Великий Прислiвнику?!
— Заспокойся, Вiдьмо! Знайдемо вихiд, щось придумаємо!
I вирiшив Прислiвник послати до людей свого сина, щоб домовився з ними i захистив рiдне болото.
—
Збирайся, синку, у далеку дорогу,— напучував цар, будь уважним, як
зустрiнеш якого звiра — побажай щасливого полювання, пiде дощ —
заховайся, зустрiнеш вогонь — залий його водою. Як вийдеш до людей —
вiтайся чемно, а головне — нехай не чiпають наше болото…
— Добре, тату,— сказав принц Навпаки i вирушив у дорогу.
Але,
залишаючись сам собою, почав з того, що пiшов не в той бiк, в який
радили, довго блукав, а на бiду ще й зустрiв Старого Лиса, якому замiсть
побажати доброго полювання, побажав добре виспатися… За це Лис, хоч i
був старим, гнав принца лiсом кiлометрiв зо три.
Дощу, на його
щастя, не було, але, доблукавши нарештi до села, побачив принц багаття
пастухiв, що пекли собi на вечерю картоплю, i залив його водою з рiчки,
що текла неподалiк…
Люди в селi дивувались i потiшались з
кумедного, скуйовдженого, дивно вдягнутого хлопця. Але вислухали його
уважно i вирiшили не губити природи i допомогти Навпаки i його народовi.
Радий та гордий повернувся принц додому. I було велике свято у
болотяному царствi Прислiвника, яке закiнчилось весiллям принца Навпаки i
красунi Навмисне. I я там був, i все те бачив, i вам розповiв.