Равлик на парковій стежці.
Кілька днів поспіль лив дощ.Я не виходила з дому. Стоячи на балконі, я слухала його шум, дивилася з вікна на каламутні потоки, які неслися по асфальту у дворі.Стовбури дерев були чорними, здавалося, вони просочені вологою.Сумно було.
Уранці визирнуло сонце, небо сяяло блакиттю,і,як це буває влітку, волога миттю почала випаровуватися.Нарешті можна прогулятися.
Я поспішила в парк. Де-не-де на стежках були калюжі, але й вони танули майже миттєво.Повітря було напоєне ароматом свіжоі зелені, пахло травами,землею,невідомими мені дикими травами.Птахи раділи чудовому дню.На одному із кленів я помвтила білку, що якось швидко зникла.На деяких стежках лежало листя кленів і в'язів, збите дощем.Раптом я зупинилася.На асфальті,який уже був сухим, я побачила вологу тоненьку смужечку.Вона перетнула всю нешироку стежку. Враження було таке, ніби хтось умочив пензель у воду і провів ним по асфальту.Але хто ж ей дехто?За кілька кроків я знову побачила схожий слід. І раптом загадка розкрилася.Вологий слід за собою залишив равлик.