Народився 21 березня (3
квітня) 1908 року в селі Пасицелах (тепер Балтського району Одеської
області) в багатодітнійселянській сім’ї. З часом родина переїхала в
село — Третю Миколаївку (нині Левадівка). Після закінчення чотирирічної
школи продовжив навчання в Одесі у школі імені Лесі Українки.
Коли
в 1930-му його батько потрапив під «розкуркулювання», юнак уже
був студентом Одеського педагогічного інституту. Сина «ворога
народу» виключили з вузу, і він влаштувався на роботу рулевим на кораблі
«Ленін». А коли через рік відновився в педінституті, то заарештували
вже його самого. Та хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що
його друг Володимир Іванович звернувся з листом до «всесоюзного
старости» Калініна від імені майже двохсот однокурсників. До того ж
охоронець забрав у в’язня блокнот із його віршами, і після того став
прихильніше ставитися до Степана. Перебування в казематі не минулося
безслідно: від нервового стресу захворів на епілепсію. Відпустила
хвороба лише після війни.
По
закінченні у 1934 році педінституту працював викладачем української
мови та літератури у Бехтерському сільськогосподарському технікумі
(Голопристанський район). Потім працював кореспондентом газети
«Чорноморська комуна». Протягом багатьох років — співробітник
сатиричного журналу «Перець».
Брав участь у німецько-радянській війні, Член КПРС з 1952 року. Обирався депутатомВерховної Ради СРСР 6 і 7-го скликань.
Жив
в Києві. Помер 11 січня 1982 року у Києві, похований на Байковому
кладовищі(ділянка № 12). Автор надгробного пам’ятника — скульптор О.
Скобліков.