Вчинок, яким я пишаюся (твір-роздум)
Наш двір оточують будинки ще довоєнних років. Двір великий, у ньому
багато старих дерев, що піднімаються над дахами чотирьох- і
п'ятиповерхових будинків. Недавно засохлу тополю, що, як кажуть
старожили, була посаджена одразу після війни, спиляли. Одне з дерев
посередині двору саме звалилося. Мешканці вирішили упорядкувати свій
двір: посадити молоді деревця, розбити квітники біля під'їздів. У
вихідні упорядкуванням двору займалися і старі й малі. Мій дідусь і тато
вкопували лавочки; з ЖЕКа привезли устаткування для дитячого
майданчика, ми разом з його працівниками установлювали гойдалки, грибки,
шведську стінку. Поставили також найпростіші снаряди для гімнастики.
Але мені дуже хотілося зробити щось самому. Вдома ми вирішили, що добре
було б посадити своє сімейне дерево. Мама сказала: «Нехай це буде
берізка». Але де взяти саджанець?
Нам сказали, що саджанець можна купити просто в ЖЕКу, але там
пояснили, що його можуть дати й безкоштовно, якщо наша родина погодиться
посадити не одне деревце, а декілька. Адже в обов'язки ЖЕКа входить
стежити не тільки за схоронністю будинків, але й за озелененням дворів.
Ми погодилися посадити кілька дерев. Я копав лунки, носив воду.
Пройшло кілька місяців, берізки прийнялися, і ми доглядали за ними,
стежили за тим, щоб їх не зламали. Біля одного дерева навіть укопали
табличку, де сказано, що берізки знаходяться під охороною родини
Петренко.
Я пишаюся тим, що ми зробили добру справу для себе і для людей.