Не втаємничуючи нікого зі
старшини, за винятком генерального писаря П.Орлика, Мазепа, всупереч вимогам
Петра І, затримав Волинь та Київщину і з ініціативи короля Станіслава Лещинського
розпочав 1704 року переговори з ним. На початку 1708 року переговори Мазепи з
Лещинським завершилися формальною угодою, за якою Україна, як велике
князівство, входила б до складу Речі Посполитої за гарантією шведського короля. Але договір з Польщею залишався тільки дипломатичним
інструментом, вигідним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на
союз із Швецією. Справа ускладнювалась і тим, що Мазепа повинен був зберегти
таємницю не лише від старшини, але також і від Польщі, яка б не погодилась на
незалежність України.
Зносини Мазепи зі шведами
пожвавилися в 1706 році. Очевидно, тоді й була укладена угода між Швецією і
Україною. П.Орлик у "Виводі прав України", написаному у 1712 році,
подав такий зміст цієї угоди: Україна має бути вільною державою, Українським
князівством, Мазепа – довічним князем, або гетьманом. Після його смерті стани
мають обрати наступника; король шведський має захищати Україну від ворогів.
Ці переговори велися у
глибокій таємниці, тому ширші кола українського суспільства аж до 1708 року
вважали гетьмана московським посіпакою, і коли той перейшов на бік Карла ХІІ,
просто не повірили йому. Власне українська старшина змусила Мазепу до рішучих
кроків 1708 року, коли гетьман опинився у безвиході після наказу Петра І йти на
допомогу російській армії, в той час, як уся Україна була окупована царськими
військами. Гетьман волів дочекатися наслідків вирішальної сутички між Петром І
і Карлом ХІІ, але обставини не дозволили цього. І Мазепа виступив проти Петра
І, не встигши ні підготувати до цього українське суспільство, ні стягнути в
Україну більшість збройних сил.