Ледь-ледь
розвиднілось у конюшню прийшов Степан. Всю ніч він не спав - не мав
спокою через коня. Його тривожили думки. То були справжні муки совісті.
- Нащо було коня батогом бити? - картав він
себе. - Хіба я не знаю, що то за кінь? Знаю. Це білий кінь, це ж майже людина.
Він же розумніший за мене. Та й то правда - він з циркових коней, а я? Що я
бачив у житті? Виріс сиротою, без батька. Вчитися - не вчився, у школу не
було в чому ходити. Все життя - чорна робота від ранку до ночі. Може, тому
я такий злий? Єдине, що люблю і знаю - коні. Так ось, коня ні за що
образив. Ну, тепер все буде інакше. Не любить він привід крутити - не
посилатиму. І до міста нехай інші їздять. Аби тільки знайшовся.
І маленький незугарний чоловічок з сірим землистим обличчям то корявими брудними руками подався в степ - шукати Шептала.