Ромашка стояла по коліна у густій траві та милувалася літнім ранком. Аж ось Ромашкапобачила великого строкатого Метелика, який повільно летів до неї, натужно махаючи крильцями.– Рятуй! – вигукнув Метелик. – Ось-ось упаду.Квітка нахилилася і підхопила Метелика. Він притулився до її жовтого ока і завмер.– Грійся на здоров’я. Що ж трапилося з тобою?
– Надумав біля дзвіночків політати, а вони саме у росі купалися. Стрепенулись і обілляли мене з голови до лапок. А з мокрими крильцями не політаєш.Коли Метелик відчув, що крильця висохли, знявся і полетів.– Ромашко, ти гарна й добра, і я хочу віддячити тобі за допомогу. Подарую тобі танок літа.Метелик змахнув крильцями і почав танцювати. Метелик продовжував танок для Ромашки, а всі милувалися цим дивом.