Мені здається , що не має читкого визначення зради. Коли від нас відвертається чужа людина у біді,, то , здається , це нікого не дивує. Але коли рідна сміється над кепкуваннями інших в нашу адресу, то це , мабуть, вже поряд зі зрадою.
Чому? Ніхто не очікує від стороннього розуміння, підтримки або допомоги, бо "кожний сам за себе". Але від тих, кого ми підримували, розуміли, втішали та ,не шкодуючи часу, допомагали,то, мабуть, маємо право на віддяку. А наші сподівання не виправдалися. Здається, що сама надія тоне разом з нашим настроєм та силами в проблемі. Зрадник ніби став суперником, і у стані ворогів побільшало.
Тому , гадаю, зрада - стан душі зрадженного, коли його сподівання були зруйновані словом чи ділом людини, яку він вважав своїм помічником .
Єдиними ліками від зради, гадаю, може бути лише повага до інших та самого себе. Тоді не буде болю від зраджених сподівань, бо всі уроки життя потрібні й здаланні, і у кожнох людини вони свої. Комусь треба пройти черех чужу зраду, а хтось повинен сам зрадити, щоб зрозуміти свій рівень розвитку душі.
Ми все здатні подолати! Навіть зраду!