Якось навесні з величезної кучугури снігу вилізла велика стара ведмедиця. Вона сонно потягувалася і задоволено мружила очі. Та от позаду неї щось заметушилося, і з барлога на світ вилізло маленьке, немов плюшеве, ведмежатко. Воно було ще зовсім юне, ніколи не бачило світу, тому йому все було цікавим.Все було йому нове. Весь світ встав перед ним у всій своїй неповторності та красі.Спершу він невпевнено підійшов до величезної сосни, що росла неподалік. Обережно понюхавши її і, зрозумівши, що вона безпечна, ведмежа вже сміливо пішло шукати пригод далі. Погналося за синичкою, що сіла на пеньок і чорними очками зацікавлено спостерігало за ним. Потім почало високо підстрибувати в повітрі, намагаючись впіймати якусь чорну комашку. Але зважаючи на те, що було воно ще дуже маленьке і геть не спритне, нікого спіймати йому не вдавалося. Та ось в кущах ведмежа побачило якогось дивного звіра. Весь у колючках, він поспішав по своїх справах і щось невдоволено бурмотів собі під ніс. Ведмежа зраділо, що нарешті хоч когось впіймає, стрибнуло до їжака (а це був саме він), вдарило лапкою і... Голосно розревівшись, побігло до своєї мами, розумної ведмедиці. Ось такий свій перший день прожило маленьке ведмежа у лісі.