Дівчинка семи років зараз вибачилася перед своїм батьком, іноді слегка нахиляючись тим самим показуючи, що їй дуже прикро. Поруч з ними, біля їхних ніг лежала розбита ваза.
-Ох, Наталко, що ти накоїла?!
-Будь ласко, татко, вибач мене! Я зовсім не хотіла цього робити!
-Єх...І, що ж тепер робити?-зітхнув батько дівчинки.
-Але, татку, я зовсім не хотіла цього робити!
-Я знаю. Але вазу доведеться викинути.
-Ще раз вибачте мене тату...!
-...
-Але...Але я вважаю, що склеити вазу всеж таки можна.
-Хм...Авжеж, бо спроба, не такування!-посміхнувшись промовив батько, й зібравши залишки вази пішов її( вазу ) склеювати.
-Я допоможу!- віддалене почувся голос Наталки.
Ну как-то так. Надеюсь вам нравится.