„Дон Кіхот” – вічний.Як вічний цей світ.І роки невладні над ним.На думку Раміро де Маесту, іспанського філософа і публіциста, Дон Кіхот є символом і „прототипом любові, найвищої космічної любові, любові на всі часи”.
Сам Дон Кіхот наприкінці роману пояснює свої вчинки: „ Я допомагав стражденним, виправляв кривду, карав зухвальства, завойовував велетнів...Наміри всіх моїх поривань благосні; а саме: чинити всім добро і нікого не кривдити”.
Над усе Дон Кіхот цінує і прославляє свободу: „ Вольність... то один з найдорогоцінніших дарів, що небеса послали людям... за вольність, як і за честь, можна й треба життям своїм важити...”
Проспер Меріме стверджував : „Лихо тому, хто ніколи не переймався хоча б деякими думками Дон Кіхота, хто ніколи не наражався на насмішки та удари долі за те, що намагався відновити справедливість”.
А Іван Дзюба вважає, що „ Дон Кіхот назрівав ще з тих незнаних, загублених у темряві праісторії часів, коли людина вперше, може, невміло, але чесно стала супроти тріумфуючої неправди.І не скінчиться він доти, доки не зітреться різниця між добром і злом ...”
Отже, як бачимо, вічними є ідеї і прагнення, якими живе герой Сервантеса. Він будить добрі почуття у душах небайдужих, кращих представників людства на самовіддане служіння ідеалам гуманізму та духовного прогресу.
Створений Сервантесом образ увібрав у себе багатовіковий досвід людства і яскраво відобразив вічні істини, які залишаються актуальними і в наші дні.