Дівчина-християнка вразила Сулеймана своєю красою, а пізніше й розумом.
Вона добре розумілася на Корані (цьому навчив її побожний учитель
Адбуллаг), говорила з падишахом сміливо, переконливо. Знала, що згідно з
Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Слова
дівчини сколихнули душу Султана. З ним ще ніхто так не говорив, окрім
рідної матері. Та не тільки зміст слів зацікавив його, «але й свобідна
форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед
Богом. Ще не маючи волі, будучи невільницею, Хуррем у розмові з
Сулєйманом на його запитання, що ти робила б, якби сповнилося твоє
бажання, відповіла: «Я будувала б, будувала багато… наперед збудувала б
велику імарет (кухню для убогих), …велику дарешттіру (лікарню)
…каравансерай для подорожніх і чужинців». Сулеиман відзначив про себе:
ця дівчина маж не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не
забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. З часом Ель
Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого,
народила трьох дітей: «Вона блистіла умов і веселістю, безоглядністю і
милосердям».
Важливим епізодом для характеристики Роксолани буде розповідь автора
про другий джігат Сулеймана. У відповідальний момент вона переконала
мужа не йти в наступ проти німців. Свої дії пояснила так: Султан може
бути переможеним і померкне його зоря, а ще жоден із синів «не годен
усісти на престолі султанів, ні піднести меча проти бунту».
Хочу сказати кілька слів про зовнішню красу Роксолани. У примітці до
повісті «Роксолана» читаємо, що італійський художник, який бачив
султаншу, такі спомини: «…та пані, по народності русинка, не була гарна,
але приємна». Та кожен має своє поняття про красу. Портрет, що
знаходиться у Львівському національному музеї, вказує, що вона була дуже
гарна: «делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, - така
спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет». Автор повісті часто
згадує очі Роксолани, а очі, звісно, - дзеркало душі. Вони були сині,
часом випромінювали ласку, а іноді - в них мигтіла чаша чорної отруї».
Прикрашало дівчину й волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі
засліплювало. Сулейман запримітив, що личко в невільниці «біленьке як
сніг з таким відтінком, як у першого пуп’янка рози, а таке лагідне, як у
його матері, що все боїться за нього». І все ж Роксолана зійшла на
незвичайну висоту завдяки винятковій силі характеру, мудрості, знанням,
набутим наполегливою працею і чи не останню чергу - жіночій принадності.
Думаю, що образ Роксолани, місце цієї жінки в історії тієї епохи потребують додаткового дослідження, бо секрет її успіху не відкритий і досі.