Сильна духом людина завжди викликає до себе повагу, у які б часи вона не
жила. Я, наприклад, захоплююся тим, що двадцятип'ятирічний юнак,
зазнавши стільки лиха у сталінських катівнях, може не занепасти духом,
не втратити природної життєлюбності, залишитися вірним сином своєї
сонячної України. Ця мужня людина — мій улюблений герой Григорій
Многогрішний, головний персонаж роману Івана Багряного "Тигролови".
"Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й
сарказмом, плював в обличчя йому — слідчому, а потім лише хекав крізь
зуби і мовчав, розчавлений, але завзятий. Мовчав презирливо... Його вже
носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з
уст", — згадує слідчий НКВС Медвин допити Григорія. Це ж він,
підслідний, не зламався й не попросив пощади. Це ж Многогрішний тепер
переслідує чекіста у снах. І незрозумілою є для Медвина така затятість,
яка змусила вважати допитуваного вже своїм особистим ворогом. Не знає
слідчий, що саме в цей час Григорій їде на каторгу в поїзді, з якого
зухвало й безстрашно вистрибне прямо в ніч, у глуху й непролазну тайгу.
Вистрибне, можливо, прямо в обійми смерті, але не скориться
тоталітарному радянському режиму, незважаючи на всіх охоронців,
озброєних багнетами... Що змушує головного героя роману "Тигролови"
чинити так? Коли задумуєшся над цим, то приходиш до висновку: причини
треба шукати у винятково розвинутому почутті людської гідності й
патріотизмі, притаманним українцям узагалі й Многогрішному зокрема.
Витоки цього почуття — у вродженій, глибоко закоріненій, а тому й
незнищенній любові до Вітчизни, що є найвищою людською чеснотою. Ця
чеснота, на мою думку, не дала Григорію загинути в нетрях тайги.
Головного героя твору знаходить і забирає до себе родина Сірків,
українців, які відбудували "куточок України" в сибірських хащах. Ця
сім'я свято береже всі народні звичаї і традиції, дотримується основних
засад моралі — чесності, доброти, працьовитості. Молоді члени родини,
Григорій та Наталка, виховані в пошані до старших. Саме тому
Многогрішний серцем прикипає до цих людей, у яких відчуває споріднені
душі. І недарма, бо Сірки є такими самими волелюбними, як і сам
Григорій, людьми, що не схотіли підкоритися тиску тоталітарної машини й
обрали вільне життя тигроловів у глухому лісі. Автор не раз підкреслює: у
Сірків і Многогрішного тече одна кров, кров українського народу, у
генетичній пам'яті якого — віки боротьби за волю. Ця пам'ять не дає
спокійно жити Григорію, і, зустрівшись-таки зі своїм давнім мучителем
Медвиним, юнак убиває його. Це убивство не можна назвати злочином, це
помста за довгі місяці страждань не тільки його, а й усіх замучених у
стінах НКВС. І хоча потім Многогрішному доводиться тікати з України
разом із коханою Наталкою, однак п'янке відчуття свободи дорожче за все
на світі.
Слід зауважити, що за образом Григорія Многогрішного проступає
сильна особистість самого письменника Івана Багряного, закоханого у
свободу й переконаного, що Україна неодмінно матиме прекрасне майбутнє.
Доказом цього є цілісність натури автора роману, який відчуває єдність з
українською нацією, її культурою й історією. Його твір — заклик не
.підкорятися будь-чиїй залізній волі й до останнього боротися з ворогами
рідної землі. Недарма Олена Те-ліга вважала, що роман "Тигролови" і
його головний герой виховують "сильних і твердих людей української
нації".