Настала весна. Нарешті, було чути перегукування пташок.
Маленький Сергій, йдучи по вулиці, щось тихенько наспівував. Аж раптом почув тихенький писк з кущів. Заглянувши туди, побачив синичку, і тільки розгледівши її , побачив зламане крило. Ця жовто груда пташечка відразу приглянулась хлопчику. Вона була маленька, з тендітним чорним дзьобиком, синенькою голівкою і , надиво, гострими кігтиками. Взявши пташину до рук він відчув м"якенький пух на животику синички, а заглянувши до її чорних ,наче вуглики, оченят, не міг залишити пташку в біді.
Сергійко обережно заховав синичку в куртку і побіг додому.Пролунав дзвінок в двері. На порозі стояв розхристаний сергій і якось дивно посміхався.
- Що сталось? - спитала мама.
- Мамо, поглянь, кого я знайшов! Їй потрібна допомога. - пригортаючи пташку сказав хлопчик.
- Гаразд. Давай ми її відвеземо до ветеринара. ми ж не лікарі. Добре?
- Добре! - на крик радощів прийшов тато.
- Що сталось? - занепокоїно спитав батько
- Татку, татку , дивись, я знайшов поранену пташечку і ми повеземо її до ветеринара!
- Ну це добре, що ти вирішив допомогти крихітці. Ти справжній чоловік! - посміхнувшись наостанок сказав тато.
Через кілька тижнів Сергійко з батьками відпустили синичку на волю. Хлопчик пообіцяв їй, що буде допомагати усім тваринам, а вона прилітала до віконечка малого і її підгодовували. Так і зажили з дружбою синички.