Вінграновський Микола Степанович - поет, прозаїк, сценарист, кінорежисер, кіноактор. Народився 7 листопада 1936 року в м. Первомайську на Миколаївщині.
М.Вінграновський прийшов у поезію так, як приходять великі майстри.
Перші публікації М.Вінграновського (як поет він дебютував у 1957 р.)
стали фактом народження поета, без досягнень творчості якого український
літературний процес нагадував би книгу з вирваними з неї сторінками, де
зав'язуються важливі лінії сюжету. Говорячи про поезію
М.Вінграновського треба сказати, що це поезія серця і водночас поезія
думки. В ній домінують почуття та настрої душі. Своєрідність і
принадність поетичного словника М.Вінграновського визначає щедрість
філологічної культури, глибокий інтерес поета до народної мови.
М.Вінграновський творить свій особливий колорит, у якому багатство
проявів життя, багатобарвність і багатозвучність світу. В
українській поезії радянського часу було небагато перших поетичних
збірок, які б знаменували собою появу яскравих індивідуальностей. Серед
них збірка М.Вінграновського "Атомні прелюди" - книга, з якою
пов'язується не тільки поява нового імені, але й цілого напрямку в
розвитку поезії. Часові інтервали між збірками М.Вінграновського
значно більші, ніж у інших поетів. Друга збірка поета "Сто поезій"
з'явилася у світ тільки через п'ять років після "Атомних прелюдів" в
1967 році, третя -"Поезії" (вибране з двох попередніх і нові вірші) - з
інтервалом в чотири роки (1971). Після неї через сім років вийшла книжка
"На срібнім березі" (1977), ще через чотири роки - "Київ" (1982).
Найкоротшою буде відстань - два роки - до прекрасної, хоч і мініатюрної
за обсягом книжечки "Губами теплими і оком золотим" (1984). У
збірках "Сто поезій", "На срібнім березі", "Губами теплими і оком
золотим" виявились психологічна глибина поезії М.Вінграновського,
злиття лірики громадянської та інтимної, самобутність поетичної форми.
Основна тема творчості - історична доля народу, тривога за майбутнє
людства в зв'язку з загрозою термоядерної війни. Для героя лірики
М.Вінграновського характерні відчуття внутрішньої свободи, розкутість
думки, бажання взяти на себе відповідальність за все, що відбувається у
світі. У формі складних ліричних асоціацій і алегорій поет утверджує
думку про неминучість оновлення суспільного буття, про перемогу
розумного, справедливого й доброго в людській душі і взаєминах людей
(вірші "Величальна народові", "Прелюд №13", "Український прелюд"). В
багатьох віршах М.Вінграновський показує природу в її вільностихійних і
тривожних виявах, вічний рух і мінливість. Критика відзначала
тяжіння М.Вінграновського до широких філософських узагальнень у
зображенні історії й сучасності, гуманістичний пафос, чіткість
громадянської позиції, стильове новаторство і, водночас, певну
ускладненість метафор, надмір алегорій тощо. Лірика
М.Вінграновського різноманітна за жанрами і віршовими формами. Це
класичні сонет і елегія, медитація, навіть романс і станси. Є в нього
зразки японського хоку, вірші, написані гекзаметром, античним елегійним
дистихом. Але переважно він творить власну ліричну форму, основа якої -
народописна традиція ї досвід сучасної лірики. М.Вінграновський
активно працював і в прозі. Повісті "Сіроманець" (1977), "У глибині
дощів" (1979), "Літо на Десні" (1983), оповідання "Гусенятко"(1978),
"Низенько пов'язана" (1985) та інші позначені тими ж рисами, що й поезія
: високою духовністю, широким спектром емоцій. Багатоплановість
образів, елементи казковості, фантастики, гумор дозволяють
М.Вінграновському творити дивний, прекрасний світ, у якому живуть і
співпрацюють людина і одухотворена природа. .