Я пам'ятаю той день, коли мені випала нагода познайомитися з дивовижними історіми Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Уже з перших сторінок його "Кайдашевої сім'ї" я зрозумів, що біьш заоплюючих ситуацій та розповідей, мабуть, не зустрічав ніколи. Автору вдається на диво вміло передати атмосеру сімейних стосунків звичайних українців. Мене одразу підкупила чесність Нечуя-Левицького. Завдяки його відвертих показів недосконалих рис простих людей, до книги з'являеться ще більший інтерес.
Знаходиться місце і мріям, адже переносячись до світу безтурботних фантазій, уявляєш себе одним із героєв повісті. А після закінчення подорожі до родини Кайдашів, настає час для суму. Усі ці "неідеальні" люди швидко стають рідними. Але, незважаючи на сум, я люблю такі моменти, тому що, напевно, дізнавшись про подальшу долю Кайдашів, інтерес до них був би не таким великим.
За всі ті моменти радості та печалі під час знайомства з творами Нечуя-Левицького, я хотів би поставити йому памйятник на головній вулиці свого міста. Але, мабуть, це зовсім не обовйзково, оскільки так ж самі захоплені читачі, як я - уже найкращий спосіб увіковічення. Я впевнений, що "памйятник" Івану Семеновичц буде гордо стояти на цьому світі ще дуже багато тисячоліть та радувати наступні покоління.