Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час
наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось
раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька
метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк,
величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.
Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр
Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на
вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так
далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...
Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку,
йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу,
подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке
скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного,
припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу
він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу,
схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.
Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко
зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького
кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним
ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень
гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто —
Вовк, бо дуже він схожий на нього.
Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім
раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як
добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в
скрутну хвилину допомагають їм.