Для початку варто прочитати сам сонет.Пропоную зробити це в перекладі Д. Паламарчука:
Її очей до сонця не рівняли,Корал ніжніший за її уста,Не білосніжні пліч овали,Мов з дроту чорного коса густа.Троянд багато зустрічав я всюди,Та на її обличчі не стрічав,І дише так вона, як дишуть люди,А не конвалії між диких трав.І голосу її рівнять не требаДо музики, милішої мені,Не знаю про ходу богинь із неба,А кроки милої — цілком земні.І все ж вона — найкраща поміж тими,Що славлені похвалами пустими.
Отже, як ми бачимо, Вільям Шекспір застосував досить цікавий, майже пародійний стиль. Сонет, звісно, про кохання. Про любов до майже темношкірої жінки. Дослідники впевнені, що це леді Мері Фіттон. З самого початку і аж до останніх двох строф автор говорить про те, що ця жінка нічим не виділяється з поміж інших. Вона звичайна, середньостатистична, якщо завгодно.Лише останні два рядки показують читачеві, що автор любить ії, незважаючи ні на що.Попередники Шекспіра використовували прямі компліменти в своїх творах зметою зваблювання жінок, які їм подобалися. А Вільям Шекспір, на мою думку, здійснив справжню революцію. Принаймні, до нього цього ніхто не робив так майстерно.
Отже, автор не бачить сенсу в пустих, безглуздих компліментах. Для нього головне - любов.