У будинку людського щастя дружба зводить стіни,а любов утворює купол.У цих словах К.Прудкова образно визначена роль дружби у людських справах.
Дружба ушляхетнює життя,її шанували та возвеличували мислителі давнини.Дружба, в оцінці Аристотеля,- найнеобхідніше для життя: адже ніхто не воліє жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства.Далі він роз*яснював:"Дружба не тільки неоціненна,а й прекрасна - ми уславлюємо того,хто любить своїх друзів,мати багато друзів - це чудово,а деяким навіть здається,що бути хорошою людиною і другом - це одне й те саме".
Нині,коли час збігає надзвичайно швидко,коли ритм життя набуває шаленого темпу,коли не вистачає часу для спілкування, телебачення подекуди замінює людське спілкування - чи актуальні питання глибоких,відданихдружніх взаємин? Чи не заміщуються ці відносини поверховими приятельскими,які засновуються на спільності справ і відпочинку?
Звичайно,час вносить свої корективи,але такі поняття,як дружба,любов завжди залишатимуться найвищими цінностями.Вони являють собою якийсь таємничий процес,який неможливо запрограмувати,наповнюють життя радістю спілкування ,взаєморозуміння,емоційно збагачують його.
Розвиток дружби передбачає слідування її неписаному "кодексу", що стверджує необхідність взаєморозуміння,відвертості та щирості.Вона передбачає довірливість, активну взаємодопоиогу, взаємний інтерес до справ та переживань іншого, щирість та безкорисливість почуттів.
Серйозні порушення подібного кодексу ведуть до її припинення, або до поверхових приятнльських стосунків,або навіть до перетворення дружби у її протележність - ворожість.
Найбільшої інтенсивності досягає дружба в юнацькі роки та в період ранньої зрілості, коли відзначається виняткова значущість відносин з друзями, найбільша частота зустрічей і найбільший обсяг спільно проведеного часу. При цьому відносини між друзям наповнені глибоким емоційним змістом.
Дружба виступає іноді своєрідною формою психотерапії. Вона дозволяє висловити потаємні почуття, які переповнюють людину, та знайти підтримку тих,хто поділяє її думки й почуття.
То ж справді, як стверджує українське прислів*я, людина без друзів, що дерево без коріння.