Будь-ласка, допоможіть скласти план до твору Антоніни Литвин "Цвіркун"
Ріс собі на світі хлопчик. І дуже люди того хлопця любили, бо умів
він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли
можна було трохи спочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен,
хто чув хоч раз той спів, ніби набирав у груди сили й снаги, ніби пив
живу воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти-трави,
про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні хлопчина
складав сам. А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що
все те — від квітів, дерев, води, птахів та звірів.
Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика прочули злі
вороги й вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він наслухав пісню
місячного сяйва, щоби потім переспівати його людям, схопили вони його й
понесли в свої землі. Володар тої країни хотів мати співучого раба. Та
хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав. Тільки
одного разу, змучений вкрай, завів тужну-тужну пісню. Від тої пісні
німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною.
Злий володар наказав відвезти хлопчика в його землю і, якщо він там
співатиме, убити. Тільки-но ступив хлопчик на рідну землю, одразу в
нього вирвалася пісня.
Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря,
але шабля свиснула в повітрі, а хлопця не стало. Лише в зеленій траві
застрибало маленьке чорненьке створіння. І задерикувато заспівало.
Відтоді й повелися на нашій землі веселі цвіркуни. їхні пісні
славлять рідну землю, звеселяють смутних. А хто понад усе любить
батьківщину, той чує в пісні маленького цвіркуна слова про красу нашої
землі.