Дитинство…. Таке солодке і бажане слово. Вимовиш його – і тебе миттю огортає тепло, безтурботність, радість. Лише там почуваєшся у повній безпеці. Чому? Тому що впевнений : зараз прилетить Фея, заколише повітря, спокій, полонить усе довкола…. Яке щастя бути дитиною!!!! Скажіть це першокласнику – одразу ж почуєте у відповідь : «Хочу подорослішати!! Не залежати ні від кого! Не ходити до школи!!!!!» Дарма. Так і хочеться крикнути : «Ні!! Не рости!! Не кам’яній душею і вигадкою!!!! Вір у Діда Мороза, Попелюшку і закоханого.. Принца! Не відчиняй скриньку з емблемою : серйозність!! Зачекай!» Щодня, наближаючись до виходу, волієш не йти туди.. Та чи можливо залишатись дитиною вічно?? Так. І це чудово для власних дітей, проте незрозуміло оточуючим. На жаль.. Адже цей скарб дається лише раз і втрачається назавжди.
Зі свого світу дитячої безтурботності я винесла флакончик із нектаром, еліксиром. Компоненти надзвичайно прості, але неймовірно важливі. Чотири краплі любові, крапля наївності, дві краплі радості, шість крапель добра, три краплі безхмарності, п’ять крапель віри. Загалом, отримала напій життя і сили.
Крокуючи небозводом, дифузія забирає дещо із флакончика. Крапля любові розбризкується на недовіру, дві краплі добра випаровує оточуюча дійсність, три краплі віри зникає безслідно, дві краплі безхмарності осідає на долоні вітру. І, незважаючи ні на що, я люблю його, моє дитинство….