Один Горобчик спав собі солодко на височині, на сідалі під стріхою, навіть і не замислюючись як то він буде зимувати і як взимку прогодуватись. Спав і бачив чудний сон. Буцім то навколо нього багато птахів у сяючому одязі – шиї у них блищать, як оксамит, їхні дзьоби – золоті, а пір’я утворюють то зелені, то червоні хвилі, очі ж блищать від красоти, як крапля роси на світанку!Дивлячись на це, Горобчик здивувався і мовив собі:– Бідолаха я, сіромаха! Який жалюгідний мій одяг.Тільки но він про це подумав, як його сіреньке пір’я стало барвистим. Від радості Горобчик почав перескакувати з гілки на гілку й не міг натішитися.Ще не встиг нарадуватись досхочу, а страшна небезпека вже чатує впасти на його бідну голову: гадюка, яка щойно лежала згорнута кільцем, блискавично кинулася на нього і за маленьким не вхопила бідного Горобчика. Ледь втік горобчик, а вже на нього чатує нове лихо: мисливець, який побачив таке яскраве пташеня і відразу заходився його ловити. Горобчик каже:– Марно я тішився! А як же мені добре було вдома під стріхою!І тієї ж хвилі проснувся Горобчик, озирнувся і мерщій униз – стриб-скік, скупався у калюжці, стриб-скік та й заспівав:– Чик-чичирк, чик-чичирк!