Цього лiта я вiдпочивав у дитячому оздоровчому таборi на березi Чорного моря у м. Євпаторiї.
Скiльки вражень я привiз iз цього чудового мiста! Не вистачило б цiлого зошита, щоб описати чарiвне море, гарячий цiлющий пiсок, нових друзiв, наш веселий вiдпочинок.
Але одне враження було найяскравiшим. Спробую розповiсти вам про нього. А було це так.
Щовечора в таборi демонструвався якийсь дитячий фiльм i гримiла навкруги дискотека. Кожен обирав заняття до душi. А одного вечора вихователька сказала: "Дiти, ви майже всi живете в мiстах i не дуже часто спiлкуєтесь iз природою. Отже, сьогоднi у нас подорож у природу. Ми спробуємо побачити захiд сонця на морi".
Ми вийшли з табору веселою галасливою юрбою. Та, наближаючись до моря, поволi притихали, заспокоювались, мимоволi вiдчуваючи, як завмирало, заспокоювалось все навкруги. Вже не чути було щебету пташок, не шелестiв вiтер у кронах дерев, а найдивнiшим було те, що не чутно було шуму моря. Щоранку воно зустрiчало нас шурхотом хвиль i плескотом води. А зараз навкруги панувала тиша, яка змусила замовк-нути i нас. Нарештi з-за дерев i кущiв, показалось море. Воно й насправдi було тихим i лагiдним i, здавалось, що то якийсь велетенський звiр вмощувався на вiдпочинок, поволi затихаючи i засинаючи.
А до моря, майже торкаючись його, посилаючи на поверхню води сяючу, грайливу прощальну дорiжку, спускалось червоне втомлене сонце.
Як гарно було! Сонце поволi ховалось у море, поринаючи у його глибочiнь, занурюючись у ласкаву прохолодну воду, зливаючись iз морем, нiби хотiло умитись, трохи охолонути перед сном. Ось блиснув останнiй промiнчик, але темрява не охопила виднокiл. Нiби змiнюючи на посту сонце, на небi вже висiв не помiчений нами доти величезний срiблястий мiсяць. А замiсть золотої сонячної дорiжки срiблилась на поверхнi моря, поблискувала сяйвом, мiсячна дорiжка.
Це величне видовище зачарувало нас, примусило замислитись. Нiхто не промовив нi слова, нiби боялись розплескати переповнюючi душу почуття. Повертались мовчазнi, сповненi вдячностi за незабутнє враження. I тодi я зрозумiв, що спiлкування з природою наповнює людину добром i нiжнiстю, щастям i милосердям, любов'ю до всього живого.