«Іліада» та «Одіссея» — енциклопедія стародавнього світу в найдавніший період. Невипадково філософ Платон назвав Гомера «вчителем усієї Греції». Здобутком епічних поем було те, що Гомерові вдалося показати найхарактерніше для греків як народу. Спостереження поета були настільки глибокими, а майстерність викладу такою досконалою, що вже давні греки впізнавали в усіх персонажах якісь свої риси — як позитивні, так і негативні. Тому Ахілл та Гектор, супротивники та суперники на епічному бойовищі, в очах греків ставали втіленням їхньої мужності та звитяги, патріотизму та бажання боронити батьківщину.«Іліада» й «Одіссея» створювалися в період, коли людство лише почало прокидатися від сну століть, народжувалося для справжнього людського життя, пориваючи з первісним світом. Річ, іцо виходила як витвір людських рук, вважалася незвичайною. Гомер щиро захоплюється кожною річчю, зупиняється, щоб докладніше розглянути її, добирає для її опису багато слів. Ось як він описує дрібничку — ключ від комори, де зберігається лук Одіссея: «…вигнутий тонко із міді ключ дуже гарний, із держальцем зручним слонової кості». Поет забуває про дію, величні подвиги та страждання і починає милуватися простими речами — доказом людської винятковості. Такий підхід до зображення дійсності прийнято називати наївним реалізмом Гомера. Наївний реалізм допомагає авторові зробити оповідь відкритою, щирою, переконливою, і ця щирість захоплює слухача. Гомер, як і олімпійські боги, може миттєво переміститися в будь-яку точку світу, побачити найпотаєм- ніпті глибини. Всі ці прийоми спрямовані на перенесення слухача в ідеальне минуле.