Здається, ще тільки
недавно зріли абрикоси, а день був розпечений і млосний від сонця, аж ось непомітно
підкралася осінь. Вересень. Який він ще схожий на літо! Ще так само, чи майже
так само світить і гріє сонце, ще повно зелені в лісах і на луках, свіжих овочів
на столі, яблуневих пахощів у садах. Та ось ти помічаєш, що день, який
нещодавно був нескінченно довгим, став помітно меншим, а вечоріє так швидко, що
не можеш збагнути: «Як це так, тільки що був день, а вже ніч». А ночі! Хіба
такими були літні ночі? Вони були приємними, як тепле молоко. А тепер кожна ніч
холодніша за минулу.
Але найголовніше
в осені – це запах, ні з чим не зрівняний запах осені. Так пахне прохолода
помножена на аромат чорнобривців із ледь помітним вкрапленням запаху сухого
листя. Його ще дуже мало, цього листя, і тому його запах ще не дуже чіткий, але
з кожним днем він ставатиме виразнішим, аж поки не заглушить своєю димною терпкістю
інші аромати осені.