Мотря Кайдашева ( Довбишка)
Мотря стояла під хатою проти білої стіни. Висока
на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами,
позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій
стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами,
з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було
розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з
злістю. Сонце било на Мотрю косим промінням, освічувало її з одного боку,
обливало жовтогарячий кісник на голові та червоне намисто на шиї.
Невістка вешталась, наче муха в окропі, скрізь
встигала…
Діло ніби горіло в Мотриних руках. "Не буде моя невістка покірна та слухняна, -
думала Кайдашиха, стоячи коло печі, - не одпочину я на старість од
роботи". І Кайдашиха важко зітхнула.
Мотря не дуже вважала на Кайдашиху й Кайдаша, але
для неї все здавалось, що в хаті чогось тісно, неначе її душать стіни, душить
стеля, душить піч.
Мотря мовчала. А для неї, молодої, так
хотілось зав'язать на празник голову розкішною червоною хусткою. Вона тільки
легко зітхнула.
"Не моя воля волить у цій хаті", - подумала вона. І для неї схотілось
волі та своєї хати. Мотря ненавиділа той облесливий голос, але стала
ласкавіша до свекрухи. Поки вона слабувала після родива, Кайдашиха стала для
неї в великій пригоді. Але не так сталося, як дитина почала підростать. Кайдашиха
тішилась онуком, колихала його, гойдала, а Мотря мусила робити всю важку роботу
за себе й за свекруху. Пошила Мотря сорочку, випрала й наділа. Товсте
полотно синіло, неначе буз. Вона глянула в дзеркало, і для неї здалося, що в
такій сорочці в неї лице почорніло й брови стали не такі гарні.
"Була я в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі, а в свекра
личко моє змарніло й брови полиняли, - подумала Мотря, роздивляючись на себе в
дзеркалі. - Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький". Мотря не любила Мелашки i все чогось
підкопувалась під неї, мов річка під крутий берег.
Мотря не пропускала Мелашки через сіни і зачіпала
її ущипливими словами.
Мотря повисла на стіні. Половина Мотрі теліпалась
на стіні, а друга половина вчепилась у бантину, як кішка, однією рукою та
ліктем другої руки. Мотря держала в руці курку й не хотіла її пускати, а в
пазусі у неї були яйця, дуже делікатний крам. Мотря боялась наробить в пазусі
яєчні, держалась за бантину й ніяк не могла видертись назад на горище. Нижча
половина тягла її вниз. … Мотря теліпалась на стіні, неначе
павук на павутині. Всі три молодиці насилу дихали. Вони разом
верещали, гвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого
розібрати.
Не чорна хмара з синього моря наступала,
то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою
вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла а
хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти.
Мортя стояла коло тину висока та здорова, така
заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар,
чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці.
Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька
запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря
була схожа на довгу швайку з здоровою булавою.
Бо твоя жінка таки гадюка, вибачайте в цім слові,
батюшко. Твою жінку тільки посадить в клітку та показувати за гроші, як
звірюку, на ярмарках. Вона кривдила, батюшко, й нашу матір, вибила їй око, й
моїх дітей так і лупить ломакою по чому влучить, - жалівся Лаврін.