Український народ виборював свою свободу, незалежність. Ці події віднайшли своє відображення в усній творчості, художній літературі. Не оминув цієї важливої державницької проблеми у своїй творчості і видатний український драматург І. К. Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Серед його історичних драм особливе місце належить трагедії “Сава Чалий”, написаній у 1899 році.
Особливість Сави Чалого й до сьогоднішнього дня згадується в народі. Він знаний з історичних пісень, дум, з художніх творів, здебільшого драматичного жанру. Як у фольклорі, так і художній літературі Сава Чалий постає у різних, почасти діаметрально протилежних ракурсах. В одних він – сміливий захисник свого народу від знущання польського панства, в інших – відступник і зрадник своїх побратимів-повстанців, що в жорстоких кровопролитних битвах ведуть боротьбу з колонізаторами, виборюючи свою волю. В образі Сави Чалого, отже, переплітається і синтезується історичне, фольклорне, героїчне і трагічне, патріотизм і відступництво, що було характерним для тієї буремної епохи становлення і розвитку української державності.
Йдеться про це у пісні “Ой був в Січі старий козак”, звичайно Чалий, який зростив і виховав свого сина Саву козакам на славу.
Одначе вродливий, кмітливий і хоробрий юнак “прихилився до ляшенків” заради багатства, культури панської й різних посадових вигод та військових почестей. Проте чи не головним у підступності Сави від товариства була вродлива шляхтянка, яка своїм палким коханням звабила його. Причина вагома і серйозна, бо ж на коханні тримається світ. Січові ж козаки за будь-яке відступництво від побратимської присяги карали зрадників, незважаючи на попередні заслуги. Скараний був і Сава.
виписуючи образ Сави, письменник наголошує на його сміливості, хоробрості й своїми незгодами з козацькою верхівкою Запоріжжя він домігся симпатій серед рядових козаків, з деякою частиною із них залишив Запорізьку Січ й заснував власний кіш у “Чорному лісі”. Своїми сміливими виступами проти панів і обіцянками “народ і віру боронить” від польської шляхти, Сава здобув визнання і серед гайдамаків. Пригнічувані польською шляхтою селяни і незадоволені козацькою старшиною запорожці сприймають Саву як свого однодумця і рятівника, бо він був здібним і досвідченим вояком, що міг вести козаків за собою. “Якби таких побільше, то легше б нам жилось”, - кажуть про Саву гайдамаки. Популярності Сави сприяли й негативне ставлення польської шляхти до українського народу та збиткування над ним. Такими обставинами Сава Чалий вміло скористався. Він закликав їх до помсти: “О, коли б я мав тепер сто рук і в кожний міг тримати десять сабель, то й тоді б, здається, не вдовольнились!” Такі слова були приємними для повсталих селян, бо вони їх підіймали на боротьбу. Авторитет і популярність Сави швидко переростали у славу народного ватажка