Відповідність встановленим умовам сама по собі не є гарантією набуття громадянства. Набуття громадянства шляхом натуралізації не визнається суб'єктивним правом людини. Суб'єктивному праву завжди відповідає чийсь обов'язок. Обов'язку щодо натуралізації держава не має. Це означає, що особа може претендувати на набуття громадянства в порядку натуралізації, але держава не зобов'язана надавати його. За деякими винятками (усиновлення, встановлення опіки, визнання батьківства, іноді - одруження; набуття громадянства у таких випадках називається натуралізацією за законом) законодавство не визнає за особою права на натуралізацію, вона є дозвільною за своїм характером процедурою.
Порядок натуралізації може бути спрощений для осіб: у набутті громадянства якими заінтересована сама держава (наприклад, великими підприємцями, видатними вченими, спортсменами, фахівцями певних спеціальностей тощо); одружених з громадянами даної держави; народжених від колишніх громадян даної держави; усиновлених громадянами даної держави; корінної в даній державі національності та деяких інших. Спрощеними різновидами натуралізації є:
- оптація - вибір громадянства;
- - трансферт - зміна громадянства у зв'язку з переходом території від однієї держави до іншої;
- реінтеграція - поновлення в громадянстві колишніх громадян даної держави;
- реєстрація - надання громадянства особі, яка має на нього право.