Історія України має багато трагічних сторінок, але найбільшою для
нашого народу стала ліквідація Гетьманщини й перетворення вільного
селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ставали давні
вороги українців — польські пани та підпанки, яким російські самодержці
роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з’явився в Пісках пан
Польський.
Уперше прибувши в Піски, що подарувала йому цариця, і відчувши опір
вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не
вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарненько призвичаїти, щоб
самі простягали шию та слухняно виконували волю господаря. І на другий
день генерал привів «москалів», котрі швиденько прикладами гвинтівок
заспокоїли непокірних.
З того все й почалося… Пан вдається й до мерзенного обману піщан, що
братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. І
зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у
село у вигляді царського генерала, а згодом з’явилась разом із
удовою-генеральшою та її синочками. Тепер піщани зрозуміли, що пропали
навіки. Кріпосники за короткий час так запрягли «волів» у ярмо, що
тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни
ходили на панщину по чотири-п’ять днів на тиждень, а крім того,
«зносили у двір курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати.
Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками,
усе йшло через прикажчиків, її мозок працював тільки над вигадуванням
страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Навіть серце генеральші
грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим,
хто вичісував тих котів,
Стелив їм постіль, доводилось гірко. Так, наприклад, за наказом
генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Дівчині доводиться
прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї,
якого вона ненароком придушила.
Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Семенович
Польський. При ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже
шість днів на тиждень. На відміну від генеральші, Василь Семенович
спілкувався із своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба,
юнаком цінував красу молодих кріпачок.
На мою думку, пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими
експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З
року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально
розкладалося. Пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед
кріпаків.
Я вважаю, що сила критичного реалізму Панаса Мирного полягає саме в
тому, що він у яскравих художніх образах розкрив антинародну сутність
кріпосництва, показав справжній зміст царських реформ, правдиво
відтворив пагубність і розтлінність впливу залишків кріпосного права в
пореформену добу.
Отже, Панас Мирний стоїть у перших рядах борців проти
поміщицько-кріпосницької неволі, його твори на цю тему становлять нову
сторінку в розвитку українського критичного реалізму.