І сміх і гріх було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою й болем.
На вершечку стрілецької гори, на горах і долинах — скрізь уже запанувала тиша.
І грає арфа,мов у сні, про щось солодке і болюче, і все життя — як ліс дрімучий, як ліс терновий навесні.
Вона любила осінню пору, коли повітря таке прозоре, що гори, здавалось, зсувались й стояли, як стіни храму.